Книга спогадів Ігоря Качуровського (1918–2013) — сьомого неоклясика, лавреата Шевченківської премії 2006 року — є втіленням давнього авторського задуму, який він плекав на схилі життя. Малоформатна мемуарна проза, що поєднує нариси, портретні шкіци, статті та нотатки, відтворює найяскравіші епізоди біографії письменника — від шкільних років у Ніжині початку 1930-х до драматичних шляхів вимушеної еміграції.

У книзі постають гіркі вигнанницькі дороги родини, яку радянська влада вважала «неблагонадійною»: Курськ, коротке повернення в Україну під час Другої світової війни, австрійські табори Ді-Пі, подальше життя української громади в Буенос-Айресі. Завершується ця мандрівка Мюнхеном, де автор досягнув повноти творчої та інтелектуальної самореалізації, а також спогадами про відвідини України в часи Незалежності.

Окреме місце у виданні посідають портрети діячів культури й науки, з якими Качуровський спілкувався в еміграції. До книжки також увійшла «Автобіографія творча» — хроніка літературного шляху письменника та водночас його естетичний маніфест. Видання приурочено до 100-ліття від дня народження Ігоря Качуровського і адресоване шанувальникам його творчості та всім, хто цінує мемуарну літературу.

608 стор. Палітурка тверда.